«Люди хотіли подолати кордон не між двома країнами, а між двома різними світами» – Ганна Скорейко про трагедію в урочищі Варниця

Фото з інтернету

1 квітня 1941 року неподалік села Біла Криниця, що на Глибоччині, радянська окупаційна влада розстріляла сотні невинних людей, які хотіли перетнути кордон Румунії. Серед убитих було півсотні буковинців.  

«Люди хотіли подолати кордон не між двома країнами, а між двома різними світами. Вони надіялись, що возз‘єднаються зі своїми сестрами і братами, які цим кордоном були розділені, але все виявилось провокацією радянської влади, яка завершилась трагічно для тисяч людей різних національностей», – зазначила кандидатка історичних наук, депутатка Чернівецької міської ради від «Європейської Солідарності» Ганна Скорейко в ефірі програми «Суть Речей» на «Радіо 10».

До сьогодні достеменно невідомо, скільки людей замучили «совєти». За словами очевидців, тіла убитих та поранених скинули у 5 виритих ям. Після цього стогін з-під землі чувся ще два дні…

«Вони загинули, а залишились навіть непорахованими: хтось просто лежить у землі, а його навіть ніхто не поминають. Ця трагедія немає ані етнічності, ані конфесійності, ані державної приналежності. Вона має глибокий гуманний зріз, коли людське життя вартує, щоб за нього поборотися», – сказала Ганна Скорейко.

Трагедії біля урочища Варниця неподалік села Біла Криниця на Глибоччині минає 80 років.

Історична довідка:

У кінці березня 1941р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі охочі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть. 1 квітня колона направилася до Глибоцького райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону.

До людей з хрестами та хоругвами на площу вийшов чоловік у цивільному, просив людей розійтися, оскільки райвиконком немає таких повноважень. Колона, після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішла з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що відбувається.

Першими йшли священики та діти з образами. Коли підійшли до урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без розбору.

Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було спостерігати, як ґрунт «здіймався» від порухів ще живих людей. Однак вони так і залишились заживо похованими.

У результаті спровокованого розстрілу загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв не встановлено досі.

Ні родичів, ні близьких до того місця більшовики просто не підпускали. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили смереки. До 1991 року совєти трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали навіть очевидці.

Тепер уже відомо, що страх перед радянською владою та сталінським режимом у ті далекі часи підштовхнув буковинців до перетину кордону. Серед тих, хто піддався на провокацію агітаторів, були і румуни, і українці.

На місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний знак загиблим.